Євграф Дулуман

Еклесіаст

як філософських твір і книга святого письма

             ЗМІСТ:

1.Еклезіаст в системі біблійного канону. 1

2.Тема і зміст Еклесіаста. 2

3.Час написання і автор Еклесіаста. 3

 

 

Кожна з 77 книжок повної Біблії є надзвичайно важливим й унікальним твором релігійного, богословського, історичного та культурологічного значення. Одначе, на тлі цієї важливості та унікальності книга Еклесіаст займає особливе місце. Вкажемо лише на деякі з цих особливостей.

1.Еклезіаст в системі біблійного канону

Книга Еклесіаст – одна з найбільш несумісних з біблійним напрямком думки. Більшість мудреців Ямнінської академії, що в 90-х роках першого століття нашої ери здійснювала добір книжок Танаху[1] та канонизацію його тексту, виступила проти включення Еклесіасту[2] до розряду книг святого письма. Автори Талмуду[3] свідчать: «Мудреці мали намір приховати від людей книгу Когелет. Оскільки в ній знаходиться занадто багато протиріч. Чому ж вони не зробили цього? – Тому, що вона розпочинається словами Тори і закінчується словами Тори»[4]. Один  з видатних богословів сучасного Ізраїлю Рабі Носсон Шерман пише6 «Серед укладачів Танаху панувала думка про те, що зміст книги Когелет небезпечно поширювати серед непосвячених, оскільки в цій книзі багато суперечливих думок. Мідраші[5] ідуть далі Талмуду, вважаючи, що довільне тлумачення деяких частин змісту Когелет і зараз може призвести до єресі»[6].

За свідчення перекладача Біблії на латинську мову (переклад Вульгата) святого Ієронима[7] (340-420) іудейські рабини навіть в п’ятому століття нашої ери заперечували святість Еклесіаст. Християнські богослови II – IV століття (Юстин, Іріней, Климентій Олександрійський, Ориген та всі інші) одностайно заперечували святість і канонічність Еклесіаста.[8] Масореты[9] остаточно включили Еклесіаст до Танаху, виправдовуючи такий вчинок посиланням на Мішну[10] (Ядамім, 3:5), яка наказує мити руки після того, як потримаєш в руках Біблію. «Якби в Танасі все було святе, - роз’яснюють і зараз рабини, - то мити руки після триманні Танаху було б зайве»[11].  Не зважаючи на те, що Еклесіаст остаточно посів місце серед канонічних книг біблії, сучасні іудейські та християнські богослові називають його – «сагою язичницького цинізму»[12].

У всіх сучасних католицьких виданнях Бібліях з упередженням зазначається, що «Еклесіаст – найскладніша і найважча для адекватного розуміння книга старого Заповіту»[13]. На скільки вірне таке застереження читач зможе переконатися сам, безпосередньо познайомившись з текстом самої книги та коментарем до неї. А зараз лише зазначимо, що Еклесіаст можна назвати найбільш філософічною книгою Біблії. Також зазначимо, що Еклесіаст надзвичайно важко піддається адекватному перекладу. Не випадково думка його іудейського оригіналу по-різному передається в різних європейських перекладах. Для тих. Хто знає мови, або читав декілька варіантів перекладу книги однією і тією ж мовою, завжди складається враження, що прочитуються різні за змістом тексти. У всякому разі, в усіх церковних перекладах Еклесіаст найбільш далекий від іудейського оригіналу. Причин такого стану три.

Перша з них полягає в тому, що біблійна мова і біблійний словник не мають відповідних категорій для того, щоб на філософському рівні викласти зміст філософських роздумів про смисл життя, про добро і зло, про місце і призначення людини в світі тощо. Всі ці проблеми біблійна мова викладає на рівні релігійного та буденного світобачення. Для створення в рамках біблійної мові відповідних філософському мисленню слів автор Еклесіаст, як зазначають дослідники, «користується багатозначність дієслівних коренів древньоєврейської мови»[14]. Якраз ця багатозначність і гнучкість коренів дієслова і дає можливість автору книги глибше висловити свої світогляді міркування. А оскільки в інших мовах такої багатозначності коренів дієслова немає, то це утворює другу причину складностей перекладу Еклесіасту. А третя причина зазначеної складності перекладу біблійної книги  криється в тому, що в християнську Біблію книга Еклесіаст перейшла не безпосередньо від іудаїзму, а через Септуагинту[15], в яку було включено поряд з Танахом також інші авторитетні книги єврейського народу.

Остання причина особливо позначилась на християнських перекладах, оскільки текст Септуагінти розходився з текстом іудейського Танаху, що призвело до того, що християнські богослови згодом змушені були якось узгоджувати текст Еклесіасту обох його варіантів, оскільки християнство визнало «священними і непогрішними» обидва варіанти. А таке «узгодження» залежало не лише від одночасного вшанування канонів іудаїзму та християнства, але також від віросповідної орієнтації, від рівня його фахової  майстерності та уподобань…

Християнські богослови, як і їх іудейські однодумці, теж бачили небіблійний характер Еклесіаста. Вони і зараз визнають, що в ньому викладаються нерелігійні думки, але, мовляв, лише для того, щоб показати, що Бог засуджує такі думки. І такі думки, і таке засудження ми ще побачимо під час більш близького знайомства з текстом Еклесіасту.

Не дивлячись на небіблійний характер, Еклесіаст був і залишається найбільш улюбленою іудеями та християнами книг Біблії. Іудейська релігія включила його до складу Мегіллот[16] – збірки з п’яти найбільш шанованих простими віруючими книжок. Мегіллот є своєрідним протиставленням Торі, до складу якої входить саме п’ять перших книг Танаху[17], читання яких є виключною справою рабінату – священиків іудаїзму. За усталеною традицією віруючі іудеї читають Еклесіаст (Когелет) на третій день найбільшого релігійного свята Суккот (Кучки). Додамо, згідно чисельних свідчень, Еклесіаст був улюбленою книгою християнських ченців, які на самоті з автором цієї святої книги розмірковували про смисл людського життя: Марнота марнот – і борсання духу! Все – марнота!..»

Тема і зміст Еклесіаста

Роздуми про смисл людського життя складають єдину тему і єдиний зміст автора книги Еклесіаст. В цьому плані книгу можна зарахувати до філософських творів. Проте це – філософських твір особливого роду.

Філософія не чужа Біблії. В ряді її книг, як-от: Іова, Премудрості Соломона, притчі, Премудрості Сираха, в окремих псалмах, в розділах філософських творів, зокрема – Ієремії, Ієзикіїля, Данила, Ісаї, посланнях апостола Павла, є ряд роздумів з проблем світогляду. Для більшості віруючих земної кулі біблія, взагалі, дає відповіді на всі центральні проблемі світогляду: про основи, початок і кінець світу; про призначення та смисл життя людини; про добро і зло, про красоту та гидоту, про щастя, про пізнання, про істину… - і про все, про все інше, що пов’язано з світоглядом, а звідсіль – з філософією. Віруючі і звертаються до Біблії, головним чином, щоб вона допомогла їм вирішити всі болючі проблеми світогляду.  

Книги Біблії - за винятком, можливо Пісні пісень – вирішення всіх світоглядних проблем пов’язують з  вірою в Бога. Автори біблійних книг знають істину, недвозначно нав’язують її читачеві, дають чіткі і категоричні поради.

Еклесіаст же, як твір на світоглядну тему,  займає унікальне місце в ряду решти біблійних книг. Він не повчає інших, він не має для них однозначної відповіді на питання про суть людини, про смисл її життя, про закономірності в світі, про добро та зло, про мудрість та глупоту… - А хто і для кого зміг дати однозначне і доказове вирішення згаданих проблем?! - Еклесіаст, як і всі ми, мучиться проблемами життя, дає на них суперечливі – зате різнобічні, об’ємні , а не, як висловлюються зараз філософи, одномірні - відповіді., тут же відмовляється від таких відповідей і шукає нову, задовільну. Він і близький читачам тим, що є таким же суперечливим, яким суперечливим є наше життя, є ми самі.

Еклесіаст не боїться шукати відповіді без посилання на Бога, хоча при нагоді звертається і до Бога. Отже, у вирішенні світоглядних питань він відкритий для плюралізму, надає читачеві свободу для віднайдення своїх власних відповідей на зачеплені проблеми. При цьому щирість автора Еклесіаста стоїть на рівні щирих сповідей Августина, Жан-Жака Руссо та Льва Толстого.

За умов наявності в тексті суперечливих думок, відсутності послідовного викладу важко переказати зміст Еклесіаста. Щоб знати Еклесіаст, його слід самому прочитати. Можемо лише відзначити, що автор не знаходить відповіді на питання смислу і щастя людського життя. За цих умов він оголошую людське життя та пошуки його смислу марнотою.

Багато дослідників оцінюють погляди Еклесіаста як погляді песимістичні. Це справедливо лише частково. Його погляди песимістичне на стільки, на скільки песимістичне і наше життя. Але в його роздумах проглядає також оптимізм, - тою ж мірою, якою він присутній в житті. Ми все це побачимо при розгляді самого тексту книги Еклесіаст.

Час написання і автор Еклесіаста

Іудейські та християнські церковники авторство Еклесіасту приписують царю Соломону (986 – 933 роки до нашої ери). Проте дослідники, в тому числі і богослови обох релігій дійшли висновку, що книга написана десь перед початком другого століття до нашої ери, тобто – принаймні 7 століть після смерті Соломона[18]. Про це свідчить сам текст книги, яка написана не мовою часів Соломона, а мовою, якою розмовляли євреї уже, як кажуть вчені, в після біблійні часи – після завершення написання тексту всіх канонічних книг Танаху.

При визначенні часу написання книги Еклесіаст вчені враховують, окрім мови,  ряд інших показників. Так, в книзі немає навіть натяку на засилля ідолопоклонства та вшанування інших чужих богів, що було притаманно євреям та іх царю за часів Соломона. Немає в книзі і протиставлення євреїв іншим народам, що характерно абсолютно для всіх біблійних книг. Таке прихильне ставлення до інших народів, до гоїв, в історії єврейського народу трапилося лише один раз – в період їх інтенсивної асиміляції в культуру еллінізму, що спостерігалось з кінця 3-го до середини 2-го століття до нашої ери. В цей час євреї в буденному житті спілкувалися між собою грецькою мовою діалекту койне, біблійна ж, на той час – арамійську, застосовували лише в літературній творчості та в час богослужінь.

Еклесіаст написано арамійською мовою. Але на зміст книги значний вплив справила саме еллінська філософія. Автор начебто прокладає місточок від примітивного біблійного світогляду до світогляду еллінського, філософського.

Процес асиміляції євреїв було розірвано сірійським царем Антіохом Єпіфаном, який став переслідувати іудаїзм, чим викликав проти себе повстання іудеїв під керівництвом братів Маккавеїв (164 – 142 роки до нашої ери), що сприяло відродженню єврейського сепаратизму. Отже, автор Еклесіаста писав свого твору до повстання Маккавеїв. Тут же зауважимо, що через два століття лінію Еклесіаста на асиміляцію євреїв з народами греко-римського світу розпочали було засновники християнства. Адже першими християнами були євреї, лише потім – уже з 2-го століття – в свої релігійні громади християни розпочали залучати не євреїв. Слід сказати, що християнству теж не вдалося здолати єврейський сепаратизм. Але для долі самого християнства плідним початком здолання єврейського сепаратизму була саме Септуагінта та її складова – книга Еклесіаст.

До сказаного додамо, що відбитки впливу Еклесіасту можна знайти в біблійних книгах Маккавейських, в книзі Премудрості Соломона та Сираха, що писалися вже в кінці 2-го століття до нашої ери. Отже, зробимо висновок, книга Еклесіаст написана десь навколо 200 року до нашої ери.

Автором Еклесіасту був, безумовно, єврейський книжник, який ділиться зі своїми співвітчизниками своїми думками. Він намагається багатобарвною біблійною мовою передати їм тогочасні узагальнення роздумів з приводу смислу людського існування, поділитися тогочасною побутовою мудрістю. За тогочасною традицією він не розкриває самого себе, а висловлюється анонімно. Не виключено, що надання своїм словам більшого авторитету, він висловлюється від імені Соломона, хоча марність його посилань на давнього іудейського царя легко розвінчується.

Враховуючи хаотичність викладу та суперечливість думок, деякі дослідники висувають припущення, що Еклесіаст – це своєрідний студентський запис бесід чи лекцій невідомих нам «мудрих професорів». Звідсіль конспективне фіксування думки, звідсіль і суперечливість змісту самого «конспекту».  Інші доводять, що Еклесіаст писався різними людьми, доповнювався і змінювався редакторами та переписувачами. На користь зазначених думок наводяться чисельні переконливі свідчення. На нашу є думку, цілком можна допустити, що увесь Еклесіаст – за винятком деяких очевидних вставок, на які ми вкажемо в коментарях до тексту, - написано однією мудрою людиною. Ця людина формувалася і перебувала в межах єврейської ментальності, але збагатила себе грецькою філософською мудрістю. В тексті Еклесіасту легко можна побачити переповідання та наслідування думкам грецьких філософів школи епікурейства, стоїцизму, керинаїків і, навіть, циніків. Кожна з цих філософських шкіл мала свою біль-менш послідовну і цілісну систему поглядів на світ, свою концепцію смислу життя. Для автора Еклесіасту всі ці концепції мали значну долю істини. Ось те, що було для нього переконливим, те він, пропускаючи через свій власний життєвий досвід, виклав в своєму творі.

Не варто звинувачувати авто тора Еклесіасту у «всеїдності», в непослідовності тощо. Адже реальне життя дає підстави для різних висновків про життя та про його смисл і в той же час не вкладається в рамки жодної філософської системи. Таким чином Еклесіаст сказав про життя та про його смисл всебічно, в найбільшій міри наблизився до зображення його таким, яким воно насправді є. Саме в цьому полягає головна привабливість книги: в ній кожний знаходить те, що співпадає з його особистим досвідом та думками, і в той же час має змогу повчитися досвіду і мудрості інших людей.