[1] В іудейському Танасі книга називається «Когелет». Протягом останніх 100 років в англомовних виданнях було опубліковано понад сотню наукових досліджень Когелету; по декілька десятків – німецькою, французькою, єврейською, італійською та іспанською мовами.; російською – три; українською – жодного. Майже у всіх з них обговорювалося питання про походження назви книги. З’ясовано, що первісно вона утвори лилася від дієслова «легаколь» - зосереджуватися, зібратися. Пізніше від цього слова пішло «кагал» - зборище, збори, зібрання. Звідсіль майже загальноприйнятою є думка, що Когелет – це людина, що звертається зі словом до народу. В християнській Біблії назва книжки передається то за перекладом Септуагінти, як «Еклесіаст», то в перекладах на рідні мови, як «Проповідник». В часи перекладу Танаху на грецьку мову діалекту койне слово «Еклесіаст» біло похідним від слова  «Еклесія» - Громада, Зібрання. І означало того, хто виголошую промову перед громадою, натовпом. Автор першої за часом появи книги Апокаліпсис адресує свій твір семи єврейським громадам (еклесіям) в Малій Азії. По еклесіям мандрували перші проповідники християнства, еклесіям адресували свої послання апостоли. Євангельський Ісус Христос обіцяв своїм апостолам створили таку еклесію, яку не зможуть здолати навіть брами пекла (Матвія, 16:18). Згодом в християнство увійшло розуміння еклесії, як церкви - зібрання віруючий в ім’я Христа, а пізніше -  як містичного тіла Христа. Звідсіль і зараз можна почути чи прочитати, що «Еклесіаст» означає «Церковний проповідник». Але ні оригінальна назва, ні зміст книги ніяк не свідчить на користь такого тлумачення. В змісті книги Еклесіаст немає нічого церковного, а Когелета ні в якому плані не можна видавати чи сприймати за церковного проповідника.

[2] Розподілення тексту на уривки та їх назва наша. – Є.Д.

[3] За правилами граматики біблійної мови, слово «Когелет» означає власне ім’я. Але в детальних розповідях про Давида, царя в Єрусалимі, Біблія не згадує серед його синів Когелета. Правда. Когелет міг бути побічним сином царя Давида, що полюбляв чужих жінок, насильничав їх, якщо ті «припадали йому до серця» (1 царів, 25; 2 царів, 11). Довгий час вважалося, що Когелет, справді, був не лише сином царя Давида, а й царем в Єрусалимі (Еклесіаст, 1:12). Згодом довелося відмовитися від розуміння Когелета, як власного імені. Тлумачі біблійного тексту запропонували пояснювати назву автора книги від слова «кагал» - зібрання. Але в такому випадку «Когелет» («ет» - ознака закінчення слова, що походить від іменника жіночого роду) означав би не проповідника, а проповідницю. Лише враховуючи те, що в період написання книги (в 3-2 столітті до нашої ери) мова євреїв була засмічена чужими їй, єврейській мові, словотвореннями, слово  «Когелет», справді, можна зрозуміти як «Той, що виступає перед громадою», «Проповідник». Саме так зрозуміли це слово укладачі Септуагінти, що переклади його як «Еклесіаст». В перекладі Біблії на українську мову Пантелеймона Куліша та Івана Нечуя-Левицького книжка названа «Екклезіаст» а в тексті слово «Когелет» скрізь перекладається, як «Речник». В українському перекладі Біблії Івана-Ілларіона Огієнка слово «Когелет» (Еклесіаст) скрізь перекладається як «Проповідник», а в ній автором твору – Когелет.

Хоча мудреці Талмуду говорили, що Когелет «Розпочинається з Тори», ні самого слова «Когелет», ні подібних початку в Когелеті думок з розділу першого (стих 1 -12) в Торі немає.

[4] В оригіналі написано: «Габел габелім», що у буквальному перекладі означає – «Пара пари», «випарки випаровування». В арамейській мові повторення поруч одного і того ж слова означає підсилення змісту цього слова, як-от: «Святе святих» - найсвятіше, Пісня пісень – найкраща пісня. Але  в контексті греко-філософського роздуму Когелета можна бачити своєрідне, біблійне, відлуння думок древньогрецького філософа Платона (427 – 347 роки до нашої ери). Великий грецький філософ учив, що ми своїми відчуттями сприймаємо не самі речі і явища реального світу, а лише тіні від них (Платон. Сочинения в трёх томах. Том 1, стр. 321).Когелет іде дальше і називає самі речі і явища світу тінями, а таким чином – наше сприйняття світу є маревом того, що в свою чергу є примарним. У модній кінця 20-го століття французькій філософії постмодернізму (Делез, Фуко, Бодрияр та їх послідовники) вторинне примарне відображення примарного відображення названо симулякром. (Подробнее см. на сайте Дулумана Е.К статью «Религия как симулякр” – Simulacres.htm)

В мову більшості слов’янських народів вислів Когелета увійшов в церковно-слов’ягському виразі як «суєта суєт». Карпенко-Карий одну зі своїх п’єс назвав: «Суєта». У ватиканському видання Біблії українською мовою пояснюється: «Марнота марнот» – крайня марнота, надмірна суєта, облуда, омана, ілюзія.

[5] З тексту першого розділу (стих 2-17) Еклесіасту автори мідрашів нарахували існування в світі 12 марнот, з яких 7 – головних [вічність існування та постійність в змінах: а) Землі, б)Сонця, в) Вітру і г) Річок на тлі тимчасовості і минущості людини; всіх прагнень пізнати світ через д) Слово, є) Розглядання, та прослуховування] і 5 похідних [ж) повторення старого при відсутності нового з) зміна поколінь, що забувають своїх попередників; і)пустоту мудрості, й) марноту вчинків, та к) безпідставність знань]. Християнська церква сприйняла і канонізувала перераховані 7 марнот світу і дорахувала до цього список семи християнських доброчинностей та семи смертних гріхів.

[6] Вираз «під Сонцем», що його неодноразово вживає Когелет (1:14; 2:11; 2:17; 2:18; 3:16; 4:1…) - і лише він один серед всіх авторів біблійного тексту – для означення того, що відбувається у всьому світі,

можна перекласти і як «навколо Сонця», «на очах Сонця», або, як слід було б висловитися українською мовою, - «на очах всього світу». Вислови Когелета дають всі підстави для висновку про те, що автор Еклесіасту був знайомий з концепцією Аристарха Самоського (320 – 250 роки до нашої ери), який вчив, що увесь всесвіт охоплено сферою нерухомих зірок, а в його центрі  знаходиться Сонце, навколо якого разом з землею рухаються планеті. Через 1700 років Микола Копернік науково довів правдивість геніальної догадки Аристарха Самоського про рух Землі навколо Сонця.

Автори решти книг старого і Нового завітів Біблії одностайно вважають, що Сонце має на небі (на «тверді небесній» - Буття, розділ 1; Псалом 18:2; Даниїла, 12:3) своє помешкання («жилище» - Псалом 18:5; 67:6; Исаии,26:21; 2 коринфянам,5:1), з якого виходить ранком і повертається на спочинок увечері (Псалом 18:5;  Іова, 9:7); може зупинитися над якимось поселенням і стояти «увесь день до вечора» та зайти на його окраїні, повернутися назад (Ісуса Навина, 10:12-13; Суддів, 19:14; Авакума, 3:11; 4 царів,20:8-12; Ісаї, 38:7-8). Віруючі іудеї та християни з їх священиками довгий час поділяли (деінде поділяють і зараз) наївні розповіді про будову всесвіту. В середні віки іудейська та християнська релігії канонізували геоцентричну систему Клавдія Птоломея (90 – 160 роки нашої ери), згідно якої в центрі Всесвіту знаходиться Земля, навколо якої на окремих сферичних твердих поверхнях («твердях небесних») обертається Місяць, Сонце і планети. Оскільки найближчим небом до Землі є Місяць, то з тих часів для визначення земних справ замість висліву Когелета «під Сонцем» увійшов вислів «Під місяцем», «Підмісячний світ» (Подлунный мир) в його протиставленні світу над місячному (надлунному), небесному.

[7] Якраз ці слова Еклесіаста спонукали Т.Г. Шевченка написати про даремність праці:

Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм? –

І, не дізнавшись, умираєм…

І покидаємо діла.

Нижче Когелет неодноразово дає величну оцінку праці людини і також неодноразово роз’яснює, з якої саме точки зору праця людини не має сенсу.

Протягом всієї книги автор для викладення своєї думки раз-по-раз  використовує риторичні запитання, на які уже сам читач обов’язково повинен давати заперечну відповідь, в даному випадку: «Людині немає ніякої користі з тієї праці»… І з емоційного, і з педагогічного боку такий підхід до викладу змісту теми виявився у вищій мірі ефективним. В цьому випадку читач стає активним співучасником автору в спільному і одностайному вирішенні важливих проблем: автор гостро ставить запитання читач уже сам знаходить для себе запрограмовану відповідь. В наступному від Когелета в єврейську мову увійшло надмірне – у порівнянні з іншими мовами – вживання запитальних речень. Лінгвісти жартома зазначають, що євреї між собою можуть розмовляти лише запитальними реченнями. Цей стиль єврейської мови влучно відзначено в одеському анекдоті.

Зустрівся Петро зі своїм другом Мойшею і питає:

-          Скажи мені, Мойшо: «Чому ви, євреї, на запитання завжди відповідаєте запитанням?»

-          А чому це тебе так цікавить? – відповів Мойша.

[8] В Еклесіасті окремі філософські роздуми викладаються в поетичній, віршованій, формі. В такому разі їх переклад ускладнюється, бо вимагає передачі поруч зі змістом також поетичного натхнення, яке вкладено в текст автором. А зробити це, рішуче, неможливо. Інколи слова книги несуть в собі не стільки змістовне, як художнє навантаження В ряді випадків перекладач змушений або поступитися філософським змістом заради поетичної форми, або ігнорувати поетичний настрій автора, відстоюючи буквальний зміст написаного. Для більш адекватної передачі тексту Еклесіасту ми будемо в подібних випадках передавати зміст біблійної книги у віршованій формі, стовпчиком, а в разі значного розходження з оригіналом – в примітках давати пояснення чи наводити текст дослівно. У здійсненому недавно “Revised Standard Version Bible” (Переглянута версія стандарту Біблії) англійською мовою, а також в “Jerusalem Bible” (Єрусалимська Біблія) давньоєврейською мовою Еклесіаст подається у віршованій формі. Але ж не увесь текст Еклесіасту був написаний у віршах. А тому ми не увесь текст перекладу подаємо у віршованій формі.

[9] Філософські погляді Когелета на світ (Землю), про його вічність та кругообіг в ньому формувалися під впливом тогочасної грецької філософії, що збагачувала культуру єврейського народу, розширювала і підносила на вищий рівень його світогляд.

Вчення про вічність Землі ( Світу, Всесвіту) суперечить всім іншим біблійним висловлюванням та вченням іудейських та християнських богословів. За їх думкою Земля була створена в часі – декілька тисячоліть років тому назад; була створена і облаштована певним чином протягом дуже обмеженого відрізку часу – за шість діб («шість днів і ночів»). Зараз обидві релігії стоять на точці зору, що Землі залишено декілька сотень, принаймні – декілька тисяч, років існування. Вже в Мішні, початкові тексти якої писалися в часи життя автора Еклесіасту, вказувалися терміни закінчення існування Всесвіту. Так раббі Ілаї доводив, що Всесвіту для існування відведено лише 6.000 років: 2.000 для панування ідолопоклонства, 2.000 років для панування Тори і 2000 років для царювання Мошиаха – Месії.  Поруч з цим Раббі Іуда обмежував існування створеного Богом світу 4-250 роками, а раббі Ханіна – до 4921 року (Мішна, Сангедрін, 97а – 97б). Додамо, сучасний іудаїзм офіційно визнає, що світ було створено Богом о 5 годині 11.3 хвилини в 3.761 році до християнської ери. Православна церква вважає, що світ було створено 1 жовтня 5008 році до народження Ісуса Христа. Православна церква і зараз відзначає окремим богослужінням Новий рік не 1-го чи 14-го січня, а 1-го жовтня за старим стилем (14 жовтня – за григоріанським календарем). Зауважимо, що Антіохійська, Грузинська, а разом з ними і Арм’янська церкви дотримуються дати створення світу в 5968 році до нашої ери, Олександрійська – 25 березня 5503 року до нашої ери. Католицька та протестантські церкви оголосили, що світ було створено в 4004 році до нашої ери. А загалом існує понад 200 християнських дат створення світ, що починають свій підрахунок від 6.984 року і закінчують 3.487 роками до нашої ери.

[10] В деяких перекладах Еклесіаста, в тому числі в сучасному перекладі російською мовою рабина Рафаеля Ентиха (Бней-Брок, 1989), замість «Вітер», пишеться «Сонце». Таким чином виходить, що не вітер, а сонце крутиться і повертається на своє місце. Фактично, так воно і є для спостережливої людини. Але це якщо не навмисна, то необачна помилка перекладачів. В тексті іудейського Танаху для означення  Сонця вживається слово «Га-Шамеш», яке двічі зустрічається в попередньому реченні. А в даному реченні вжито слово «Га-Руаг» - вітер. В переважній більшості перекладів так і пишеться: «Вітер».

[11] З цих слів Еклесіасту в культуру всіх християнізованих народів увійшов крилатий вислів: «Повертатися на круги свої», «Restitucio sin integrum» (Повертатися в попередній стан).

[12] Одна з найбільш загадкових думок та найскладніших для перекладу фраз Еклесіаста. В довільному переказі масоретського тексту митрополит Іларіон Огієнко написав: «Повні труду всі речі, - людина сказати не потрапить! Не насититься баченням око, не наповниться слуханням вухо» (Книга Екклезіастова, 1:8). В перекладі з Септуагінти в Синодальному виданні Біблії написано: «Все вещи в труде; не может человек пересказать всего; не насытится око зрением, не наполнится ухо слышанием». У латинській Вульгаті та в перекладах з неї читаємо: «Усякі речі втомлюють людину, а чому – ніхто не каже, Око не нисититься баченим, вухо не наповниться слуханим» (Святе письмо Старого та Нового завіту. Переклад о. Івана Хоменка. Мадрид, 1990). В сучасному перекладі рабина Ентиха написано: «Все вещи утомительны: не сможет человек выразить их в словах; не насытится глаз увиденным и слух не наполнится услышанным».

Ключем до розгадки змісту тексту тут є перші слова речення: «Калва га-Дебарим ягім. Їх дослівно слід було б перекласти: «Всі слова стомлюють». Таким словосполученням Когелет, можливо, означає всі, багаточислені, філософські вчення, релігійні настанови тощо. Проте в Танасі «га-Дебарім» з означеним артиклем означає не стільки «Слова, як останню, п’яту книгу Тори  «Дебарім» (Повторення Закону, Второзаконие). В такому разі, автор Еклесіасту, можливо, висловлює думку  про те, що біблійна книга Дебарім важка для розуміння, що її до кінця і не дочитати, і не дослухати. Перекладачі Септуагінти не могли погодитися з тим, що щось написане в книзі обтяжливе для розуміння, а тому це «обтяжливе» переадресували до речей (стихій) світу. Найперші грецькі філософи розпочали мову про ті речовини, з яких утворено увесь світ. Цих філософів назвали гілікійцями ( від грецького слова «гілікі» - речовина, стихія). Пізніше християнські перекладачі були введені в оману тим, що біблійне слово «хілі» - речі, приналежності (Див.: Буття. 24:53; Числа. 3:8; Вихід. 3:22) співзвучно грецькому «гили», «гілікійці». Можливо, це спів падання було використано навмисне, щоб знати з автора Еклесіаста підозру в непочтивному ставленні до Тори. У всякому разі. В перекладах іудейських богословів тут здебільшого пишеться не «слова», як то буквально випливає з тексту, а «речі», що невірно.

[13] В Танасі написано: «лейламім», що дослівно означає – світи. Так грецькі філософи говорили про світи, що вже існували до, та ще наступлять опісля нашого, теперішнього світу. Скрізь перекладається «в віках», а в новітніх перекладах – «в епохах», а не в світах (якщо мовити російською мовою,  то – не в мирах).

[14] Когелет пропагує думку, що панувала в пряді сучасних йому східних релігіях та в грецькій філософії. В Зенд-Авесті, священній книзі зороастризму. Говорилося, що увесь світ завершує коло свого розвитку за 12.000 років. Перші 3.000 років світ існує лише духовною В наступні 3.000 років в ньому панує Бог добра і світла Ормузд. Після цього світом володіють Ормузд і Аріман, Бог зла і темряви. Останні 3.000 років Ормузд бореться проти Арімана і перемагає останнього, в наслідок чого наступає епоха Духа. Розпочинається новий цикл на 12.000 років. Так повторюється нескінчену кількість раз – вічно. В грецькій філософії про циклічність  розвитку світу вчив Геракліт (6-5 століття до нашої ери). Він говорив, що світ – це вогонь, яки періодично спалахує і періодично гасне. Але найбільший влив на висловлені погляди Когелета справило вчення грецьких філософів стоїків. Останні вчили, що за 365 х 18.000 сонячних років у світі здійсняться всі можливі в ньому події, а після цього ці події почнуть повторюватися. А тому, писали вони, вже не один раз були і ще не один раз «будуть і будуть Мікени, Троя, Гектор і Ахіллес» Останній рядок Куліш і Нечуй-Левицький перекладають: «Так воно давно вже бувало за попередніх часів.

[15] Уривок з 3 по 17 стих написано віршами. Ми подібні уривки з Еклесіасту будемо відзначати написанням їх «стовпчиком», на зразок наших віршів.