1:12-18. Пошуки мудрості  - то гонитва за вітром!

[1] В Ізраїлі ніколи не було царя з іменем Когелет. В передмові до книги Еклесіаст католицькі богослови справедливо зазначають: «Книгу написав невідомий виховник іудейської Школи Мудрих [«Школою Мудрих» називаються танаї, що протягом 5-2 століття до нашої ери займалися тлумаченням Тори, написали окремі трактати Талмуду – Е.Д.] у Палестині , можливо й у самому Єрусалимі… А приписано її цареві соломонові, бо в той час становило певного роду звичай – найкращі твори приписувати якійсь визначній особі» (Святе письмо. Повний переклад. Здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. Мадрид, 1989, стор. 731).

[2] Протягом всієї Біблії – як Старого, так і Нового Завіту – неухильно проводиться думка, що органом мислення є серце («лебі»); що воно є центром психічної діяльності людини, вмістилищем души. [«Бог вклав мудрість в серце людини» - Іова, 38:36; «Мудрість оселиться в серці розумного» – Притчі, 14:33; «Даю тобі серце мудрості» - 3 царств, 3:12; «Для чого думаєте про худе серцем своїм» - Матвія, 9:4; «З серця виходять злі думки» - Матвія, 15:18-19; Марка, 7:12]  Проте, ще стародавні греки, завдяки працям Гіппократа, Піфагора, Демокрита, Аристотеля, а також араби, завдяки Авіцені, знали, що людина мислить головою, а не серцем. Біблійне вчення про серце справило визначальний вплив на культуру християнізованих народів. Звідсіль походить оцінка людини як сердешної (душевної). Чи безсердечної (бездушної), а в піснях – «Серденько», «Серденько моє». Консервативного настрою церковники, богослови, проповідники та прості віруючі до цього часу вкрай негативно ставляться до операцій на серці, особливо – до пересаджування серця чи умонтування в нього механічних клапанів. Спираючись на слова Біблії, вони твердять, що заміна чи перебудова серця – це заміна чи перебудова душі людини.

В українській та російській філософській думці біблійному розумінню серця надавалося на стільки велике значення, що це призвело до створення певного напрямку філософствування, що одержало назву кордіоцентризму (від грецького слова κορδηα, кордіа – серце) – філософії серця, видатними представниками якого біли Григорій Сковорода (1722 – 1794) та Памфіл Юркевич (1826 – 1874). Філософія кордіології потім справила визначальний вплив на формування російської філософської думки слав’янофілів та особисто на Володимира Сергійовича Соловйова (1853 – 1900). Слід сказати, що у всій європейській науці аж до початку 19 століття панувала думка про серце, як центр психічної діяльності людини. Так, видатний французький палеонтолог, зоолог і антрополог Жорж Леклерк Бюффон (1707 – 1788) твердив, що головний мозок поруч з спинним мозком – це лише згусток нервів, завдяки яким людина і тварина реагує на зовнішні подразнення. В останній світових перекладах Біблії, в тому числі і виданнях католицької церкви, замість «в серці» (in cordis) скрізь пишеться «в душі» (in anima), «розумом» (in maind).

[3] Одна з найбільш складних для перекладу і в той же час найбільш змістовних для всього Еклесіасту фраза. У різних виданнях Біблії речення передається зовсім по-різному. У Вульгаті написано: «Цією песимістичною справою окупував Бог синів людських, щоб вони були нею окуповані». В перекладі з тієї ж Вульгати українською мовою написано: «Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися» (Святе письмо. Мадрид, 1989). В перекладі Огієнка – «Це праця тяжка, яку дав Бог для синів людських, щоб вони мозолилися нею». Куліш та Нечуй-Левицький написали: «Тяжка се праця, що її дав Бог, щоб нею займалися». В синодальному перекладі написано: «Это тяжелое занятие  дал Бог сынам человеческим, чтобы они упражнялись в нем». В сучасному польському виданні – «Це – марудне завдання, що дав Бог синам людським, щоб вони трудились над ним».  В новому перекладі єговістів: «Це найбільш пагубна (calamitous) з тих видів професій, яку наслав Бог людям в їх заняття» (New World Translation). Рафаель Еткін в своєму дослівному перекладі з масоретського тексту Танаху російською мовою написав: «И это – мучительный труд, который предназначил Бог людям заниматься им» (Вечность и суета. Иерусалим, 1989). В додаток варто уточнити, що біблійний вислів «інейакх ра» Уткін перклав як «Мучительный труд», хоча слово «ра» дослівно означає  - зло, погань, а  «інейакх» - болячий, важкий, марудний.      

[4] Вислів Когелета «Габел веєт райук руах» - «марнота (суєта) і ловлення вітру» в стародавньому сірійському перекладі Біблії (переклад Пешіто), у Вульгаті Єронима переведено як «суєта і борсання вітру»; в перекладах рабинів 1-2 століть Акілли, Феодотіїна та Сімаха – «пассіня (доглядання, сторопіння) вітру». В Септуагінті вжито вираз: «προαιρεσις πνευμαιος» - провітрювання (пускання на вітер) духу. А оскільки книга Еклесіаст до 10 століття ще не була канонізована в іудейській релігії, то християнство в цьму випадку змушено було користуватися Септуагінтою і з неї робити переклади. Саме винятково лише з Септуагінти було зроблено сірійський переклад Пешіто, латинський Вульгата та слов’янський (Кирила і Мефодія) переклад Еклесіасту. В Них замість арамійського  «погоня за вітром» писалося : “venitas et adfictio spiritus” – «суєта (порожнеча) і томління (фікція, марення) духу». Внаслідок такого перекладу крилатий біблійний вислів про смисл життя як «суєта і томління (знемогу, нудьгування, пускання за вітром) духу» («Суета и томление духа») широко увійшло в культуру всіх християнізованих народів світу. В сучасних перекладах Біблії поруч з традиційним для неї виразом «томління духу» (в англомовний – vexation of spirit) пишеться буквально за Танахом – «гонитва за вітром» (striving after wind).

[5] Важко точно визначити: автор сам прийшов до такого афористичного висновку, чи лише зафіксував уже усталену до нього усталену мудрість. Якщо слідувати масоретському тексту, то мова йдеться про кривого в моральному плані, про людина, що остаточно схибила. Еклесіаст чи тогочасна народна мудрість вказує на марність сподівань у виправлені морального урода. В українського народу така моральна вада висловлюється ( чи бува не під впливом Когелета?) у виразі: «Горбатого могила виправить!» А під «відсутнім», що не можна вже перерахувати, мається на увазі те, чого немає; що колись було, та зникло («Що з воза впало, то пропало»), або й – предмет марних, нездійснених бажань, які годі й рахувати (На чужий караван, Пантюха, рота не роззявляй!»).

[6] В антихристиянській літературі зазначені слова завжди використовувалися на доказ того, що Біблія виступає проти мудрості і наукових знань, що вона вихваляє невігласництво. Правда, в історії християнства та іудаїзму є незлічена кількість прикладів, коли церква і синагога з посиланням на Біблію виступали проти науки, вчених і філософів.  Але в зазначених словах Еклесіаста криється глибокий, церковним невігласам незрозумілий, смисл, що його може збагнути лише широко обізнана людина. Мудрість (в грецькому тексті – Софія, отже, - Філософія) примушує людину задумуватися про смисл життя, про смерть, про своє призначення в світі, незнищенність зла… А в цих думках багать гіркоти, і чим більше роздумів, тим більше гіркоти. Пуста людина не підіймається  до питань про вищий смисл свого існування, вона боїться цих питань або й не доросла до них. Мудра людина своєю мудрістю трагічно протистоїть бездушному оточенню. Видатний французький письменник і філософ Альберт Камю в своєму творі «Міф про Сізіфа» пише: «Якби я  був деревом чи твариною, життя набуло б для мене смисл… Вірніше, проблема смислу зникла б зовсім, оскільки я став би частиною цього світу. Я був би цим світом, якому я нині протистою всією своєю свідомістю». А те, що здобуті знання дають нам можливість з сумом усвідомлювати, що ми багато і багато чого ще не знаємо, це добре відомо кожному вченому. То лише невіглас не усвідомлює, що він нічого не знає, і радіє в такому стані. Еклесіаст, безумовно, не знав, що сучасні знання привели нас до створення атомної бомби, до винищення науково-технічним прогресом навколишнього середовища… І радощів від таких знань у нас стає все менше і менше.

В Новій Американській Стандартній Біблії (NASB – New American Standard Bible) зазначене речення перекладається: Тому що у великих мудрощах багато журби, а наслідком збільшення знань є збільшення болю (pain)”.