[1] Окрім заяв про суєту та марність життя, Когелет уславився своєю декларацією про те, що всім поліям і речам настає свій час і своя пора. Мудрість Еклесіаста в даному разі полягає зовсім не в тому, що він помітив цю повсюдність і відому всім закономірність, а в тому, що, як він зумів це висловити. Афоризми автора книги, в яких і справді словам тісно, а думкам просторо (А.П. Чехов), увійшли в скарбницю світової культури. Чимало великих людей викладали свої філософські, художні і політичні ідеї, використовуючи біблійну фразеологію. Саме під впливом біблійного речитативу Григорій Сковорода написав знаменитий вірш «Всякому городу нрав і права. Всякій імєєт свій ум голова…», використаний Котляревським у п’єсі «Наталка полтавка», а Тарас Шевченко – в комедії «Сон»: «У всякого своя доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує…» Відомий російський письменник Солоухін свій пристрасний заклик до передудови соціалістичного суспільства озаглавив цитатою з Еклесіаста: «Время собирать камни…» (Хоча й зовсім не зрозумів змісту написаного в Біблії. Див. примітку 5.

[2] В Танасі дослівно так і написано: «Все (у) часі [«земан» - час як загальна властивість усього сущого], і пора [«ве-йот» - певний відтинок часу, визначений час, пора]всякій речі під сонцем. У наступних реченнях точно за змістом вживається лише слово «йот», яке традиційно у всіх християнських виданнях Біблії неправильно передається як «час». Ми повертаємо тексту Еклесіаста його первісне і точне значення і скрізь писатимемо «пора».

[3] Дослівно: «Пора насаджувати і пора виривати насаджене».

[4] Українською мовою можна передати словами Тараса Шевченка: «Пора мурувати і пора руйнувати».

[5] За біблійних часів камінь був головною, а то і єдиною зброєю військового нападу й активного захисту. Камінням побивали невгодних людей; за порушення законів біблійні суди присуджували до побиття камінням тощо (Вихід, 8:26; 17:4; 21:28; Левіт, 26:1; Повторення Закону, 13:10; 17:5; Ісуса Навіна, 7:25-26). Каменем з пращі малий Давид убив велетня Голіафа (1 царств, 7:40-49). В цьому афоризмі Когелет каже, що є пора накопичувати (збирати) каміння, готуючись до їх використання, і є пора кидати зібране каміння у грішників, ворогів, нападників. З легкої руки Солоухіна вислів Еклесіаста почали витлумачувати як символ відмови від нігілістичного (комуністичного і непатріотичного) минулого – «перестати розкидати камінні» - і розпочати збирати розкидану патріотичну спадщину.

[6] Еклесіаст підкреслює правомірність і діалектичну взаємодію любові та ненависті. (Як мудро писав поет Щипачов: «То серце не научится любить, которое устало ненавидеть»). Пізніше християнство співвідношення любові та ненависті витлумачило однобоко. У Нагірній проповіді Ісус Христос говорив: «Ви чули, що сказано (в Танасі): «Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога». А я вам кажу: «Любіть ворогів своїх; благословляйте тих, хто вас проклинає, хто ненавидить вас; моліться за тих, хто вас переслідує» (Матвія, 5:43).

[7] Цільний філософських монолог про вічність усього в світі розривається вставкою, в якій сторонньою  для духу Когелета людини, до  висловлених раніше думок штучно додано роздуми про Бога.  Варто лише звернути увагу на хаотичність думок розділу, щоб побачити невдалу навмисність біблійного редактора

[8] Наслідуючи грецьким філософам  тогочасної Нової Стої, автор Еклесіасту неодноразово повторює, що Всесвіт перебуває в постійному кругообігу й через певний час повертається до попереднього стану («на круги своя»). Внаслідок цього всі події в світі повторюються нескінчене число разів (Див також примітку до 1:4 -11). В даному випадку пізніші укладачі та редактори Біблії погоджуючись з Когелетом, причину цього вбачають в діяльності самого Бога і дописують в текст свої слова. У всіх християнських виданнях Біблії перекладається цю думку викладається ідентично: «Бог відновлює (викликає) минуле». Але Біблія разом з офіційним вченням синагоги та церкви ніяким чином не поділяють вчення стоїків та відповідні думки Когелета про повторюваність природних та історичних подій. Церква і синагога  твердо обстоюють  лінійний розвиток подій: неухильно від минулого – через сучасне – до чітко визначеного Богом майбутнього. А тому сучасні богослови ухиляються від тлумачення вчення Еклесіаста про циклічність, повторюваність подій у світі, при нагоді намагаються вгледіти в в його словах якийсь прихований зміст. Равини ж навіть підмінюють текст. Так в їх сучасних перекладах на інші мови зазначене речення перекладається: «Бог звернеться до тих, хто шукає порятунку (Ентих), що аж ніяк не відповідає написаному в масоретському тексті Танаху.

[9] Спостереження, безумовно, належить до первісного тексту Еклесіаста. До нього нижче зроблено вставку про релігійне бачення важливої проблеми. Мовляв, все це в божих руках і з божої волі… Читайте наступний уривок тексту.

[10] Один з найбільш цікавих розділів Еклесіаста. З середини 19 століття віруючі вчені та частина освічених богословів прочитують в ньому вчення Чарльза Дарвіна про походження людини від тваринних предків. Нині адвентисти та свідки Єгови (єговісти) у словах цього розділу знаходять підтвердження своєму вченню про смертність людської душі й відсутність потойбічного світу (замогильного життя). У християнських виданнях Біблії друкується неохайний, важкий для розуміння переклад цього уривка. Можливо, це робиться навмисне. Оскільки погляди Когелета суперечать офіційному вченню переважної більшості християнських церквів і сект.

[11] «Руах» - вітер, дихання. За Біблією бог створив першу людину з  «пороху земного»(дослівно – з болота) і дихання (руах) вдунув в ніздрі його – і стала людина душею (нефеш) живою» (Буття, 2:7). Когелет не визнає існування в людині тієї душі (нефеш), якої не було б в тварині., що цілком узгоджується з поглядами Танаху. Вчення про душу, яка продовжує існувати після смерті людини, творення християнства.

[12] Когелет зробив спробу органічно поєднати вчення Біблії про походження людини з «пороху земного» й повернення в 1порох земний» ( Буття, 3:19; Псалми 1о3:29; 145:3-4) з думками грецьких філософів про круговорот у розвитку Всесвіту, з вчення Емпедокла (483-423 до н.е.) про утворення людини з елементів природи, з поглядами Аристотеля (484 – 423) на людину як тварину, що живе в суспільстві (зоон політикон – тварина суспільна).

[13] Когелет піддає сумніву сформоване на той час вчення іудейської релігії про те, що після смерті людини її дух («Руах Елогім» - дух божий) повертається до Бога.