[1] У масоретському тексті написано: «Є зло, що його я бачив під сонцем. Для людей воно – найстрашніше (серед усього зла)». В усіх перекладах останнє речення передається в пом’яушеному варіанті: «Багато його між людьми (Огієнко); «Часто бывает между людьми» (Синодальний переклад); «Воно доміную серед людей» (Нова Американська Стандартна Біблія – NASB); «Гнобіть воно вельми людину» )Хоменка, видання Ватикану). Єговісти всі думки Еклесіаста про невдоволення багатством перекручують на догоду своєму віровченню, передаючи, зокрема, цей стих так: «Є неприємності, які я бачив під сонцем, і вони нерідко спостерігаються серед людей. (Ось) людина, якій істинний Бог дав багатство, добробут і славу, яка більше нічого не потребує для своєї душі» (New Word Translation of the Holy Scriptures (NWTHS) -  Новий Всесвітній переклад Святого письма).

[2] Когелет у відчаї від того, що добром господаря після його смерті заволодіє чужинець чи навіть рідні діти. Він уже вдруге (див.: 4:10-16) вбачає в цьому і несправедливість, і суєтність людського життя………….. Можна припустити, що  він нагадує найстрашніші погрози Бога єврейському народу – віддати все нажити ними добро в руки чужинців (Повторення Закону, 28-45). В роздумах Когелета легко прочитують сучасні йому реалії. Адже автор жив у той час, коли влада престарілого єгипетського царя Птоломея Філопатра IV перейшла до його чотирирічного сина Птоломея V (див. примітку до 4:13-16. Скориставшись малолітством єгипетського царя сірійський цар Антіох ІІІ Селевкід у 2003 році до нашої ери захопив Палестину і розпочав грабувати євреїв.

[3] «Тому іншому» - мається на увазі «багатому, В масоретському тексті читаємо: «… не знав, що дає щастя більше або менше. В усіх християнських виданнях Біблії фраза перекладається не з мови іудейського оригіналу, а з грецької Септуагінти, де настійно наголошується  на «бідах» багатія.

[4] Мається на увазі, що обидва – багатій і викидень – приреченні на небуття.

[5] В усіх християнських перекладах з Септуагінти фраза передається так: «Людина працює, щоб їсти, але ніколи не наїдається». Масоретський текст глибший за змістом. Думка Когелета сприяла формуванню того погляду на смисл життя людини, який зафіксовано в народній мудрості усіх християнізованих народів: «Живу не для того, щоб їсти, а їм для того, щоб жити»

[6] В оригіналі смисл фрази затемнений, а тому в різних перекладах Біблії він не передається однозначно. З контексту можна зрозуміти, що Когелет наголошує на тому, що перед лицем смерті мудрий та багатій не мають ніякої переваги перед дурнем та бідним.

[7] Талмудист рабин Раші під дужчим пропонує розуміти смерть.

[8] Талмудисти в цьому реченні вбачають критику духівництва, що його висвячують, згідно Тори, виливаючи на голову людини запашні масла. Рабин Огуда Бен Симон сказав: «Ми читаємо в Танасі (Старому Завіті – Є.Д.), що помазані запашними маслами Надав та Авіуд (сини Арона, які були «помазані на священство і порушили настанови Бога – Вихід. 24:11; Левіт, 10:1-7 – Є.Д.) увійшли приміщення (у скінію, у похідну церкву – Є.Д.), яке є джерелом життя – і знайшли там для себе смерть! А люди, що мали добре ім’я (Ананія, Мисаїл та Азарія – Данила, 3:1-96 –  Є.Д.), увійшли туди (в розпалену піч – Є.Д.), - і вийшли звідти живими.

[9] У Таргумах 9тлумачних перекладах іудейської Біблії початку нашої ери) цю думку Когелета викладено так: «Гнів Бога на праведників ліпше його усмішок до грішників». У християнських виданнях зроблено переклад з грецької Септуагінти: «Краще смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце (Огієнко); «Ліпше смуток від сміху, бо від смутного виду добрим стає серце» (Хоменка); «Сетование лучше смеха, потому что при печали лица сердце делается лучше» (Синодальний переклад); «Смуток краще сміху, бо коли обличчя в смутку, - серце може стати щасливим» (Нова Американська Стандартна Біблія – NASB).            

[10] Буквально – вислухувати пісні дурнів».

[11] У грецькій Септуагінті та в усіх перекладах з неї написано: «Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумнім стає, а хабар губить серце» (Огієнко); «Насильство чинить мудрого дурнем, а подарунки псують серце» (Хоменка); «Притесняя других, мудрый делается глупцом, а подарки портят сердце» (Синодальний переклад); «Бо лише утиски примусять мудрого діяти божевільно і дарунки можуть зіпсувати серце» (Новий Світовий Переклад Святого письма – NWTHS). В Еклесіасті ж, згідно масоретського тексту, ведеться мова про те, що насильство над дітьми губить їх таланти.  

[12] У Вульгаті та перекладах з неї помилково пишеться: «Мудрість ліпша спадщини».

[13] «… бачать сонце» - мабуть: дивляться на світ мудро, незашорено, відкритими очима».

[14] Буквально: «Хто знаходиться під тінню (церковно-слов’янською – «под сенью») мудрості, той знаходиться під тінню багатства».

[15] У грецькій Септуагінті та в перекладах з неї скрізь пишеться: «Чи може хтось вирівняти (випростати) те, що Бог зробив кривим (горбатим)?»

[16] У Септуагінті та перекладах з неї думка спотворено до абсурду: «Одне і друге вчинив Бог на те, щоб людина нічого по собі не знайшла» (Огієнко): «… щоб ніхто не міг дійти, що буде після нього» (Вульгата); «чтобы человек ничего не мог сказать против Него» (Синодальний переклад). Іудейських Тар гум пояснює, що «злі дні надсилаються Богом, щоб таким чином покарати грішників з метою навернення їх на шлях добра та істини».

[17] Проблема добра і зла – одна з найболючіших проблем будь-якого релігійного світогляду. Якщо існує добрий і всемогутній Бог, то чому існує зло? Якщо Бог не може його знищити, то він не всемогутній; якщо ж не хоче, то він не добрий. Християнська релігія винагороду добра і покарання зла переносить у позамогильний світ чи на Страшний суд (Армагеддон, кінець світу). Іудейська релігія часів Старого Завіту не знала ні Армагеддону, ні кінця світу. Біблійний Бог Яхве розраховувався з людьми за їх добро і зло на цьому світі. А такі вірування підсилювали біль за невинагороджене добро та за непокаране зло. Такі дорікання зривалися навіть з уст біблійних святих. «Чому існують злі люди, доживають до старості і зростають багатством» - запитує Іов. – Їх нащадки блаженствують разом з ними. Доми їх захищені від страху. Чому над ними немає батога Божого?!» (21:7-8). «Тебе, Боже, я закликаю до суду! – заявляє Ієремія. – (Скажи:) Чому доля грішників щаслива? Чому всім зрадникам живеться добре? Це Ти насадив їх. Вони викорінилися, ростуть і плодоносять» (глава 12). Відправляючись від цих думок, Когелет під впливом грецької філософії , особливо філософії стоїцизму, включає добро і зло в закономірний (діалектичний) процес людського життя,                    

[18] У християнських Бібліях думка Еклесіаста примітизована: «Не будь занадто злим» (Вульгата й переклади з неї); «Не будь неправедним занадто» (Огієнко); «Не поддавайся греху» (Синодальний переклад).

[19] Талмуд, торкаючись думок цього розділу. Робить висновок: «Людина має бути хитромудрою у слугуванні Богу». Але сам Когелет у даному разі говорить не про богоугодну поведінку, а про поведінку людини згідно, як ми сказали б нині, з вимогами здорового глузду. Автор тексту переносить у середовище іудеїв вчення Аристотеля про доброчинність як «золоту середину» між крайнощами, «між надлишками добра та надлишками пороку». Мужність, за Аристотелем, - це середина між боягузтвом і відчайдушністю; щедрість – середина між скупердяйством і розтринькуванням і так далі.

[20] Очевидна пізніша вставка переписувачів або каноні заторів Еклесіасту.

[21] Думка про те, що всі люди в тій чи іншій мірі грішні, присутня в Старому Завіті лише побічно (Псалом 50:7; Іова, 14:4; 3 царств, 8:46). У Новому Завіті вона стала центральною – основою віри в небесного Спасителя (Якова, 3:2; Римлянам, 7:15-25).

[22] Буквально – «Не покладай на серце».

[23] Автор Еклесіасту з гіркотою раз-по-раз згадує, що життєвої мудрості він вчився на своїх чисельних помилках (див. також: 1:13, 16-18; 2:1-23; 4:1-6; 5:7-19…). Саме таким чином людство набирало життєвої мудрості. Проте за 2200 років після Когелета ми значно просунулися вперед – і нині мудрий вчиться на помилках. Лише дурень, якого навіть власні помилки нічому не навчають, залишився й тепер таким самим, як у дні Когелета.

[24] В оригіналі та в перекладах з нього розділ про жінку і чоловіка написаний непослідовно викладеними тезами. Можливо, порядок речень було переплутано наступними переписувачами та перекладачами. Не змінюючи змісту окремого речення (стиха), ми розставили їх, на нашу думку, в логічній послідовності.

[25] Буквально – «серце своє».

[26] Когелет – це сам автор Еклесіасту. Але тут саме той випадок, за правилами мови іудейського Танаху відкрито виступає як особа жіночого роду, на що вказує форма дієслова «сказала», а не «сказав. Ентих у перекладі з масоретського тексту написав: «Сказала мудрість». У християнських перекладах Біблії в даному разі перекладено6 «Сказав Когелет» (Вульгата, Хоменка, сучасний німецький переклад); «Сказав Проповідник» (Лютер, Куліш, Огієнко, NWTHS, польський переклад); «Сказал Экклезиаст» (Синодальний переклад).

[27] Важко з’ясувати причини презирства Когелета до жінок. Іудейський Танах (Старий Завіт Біблії) наводить непоодинокі приклади величі жінок. Досить згадати біблійну оцінку жінки Авраама Сарри, жінки Ісаака Ревекки, жінки Якова-Ізраїля Рахілі. Не можна при цьому забувати про Руф, іменем якої названа одна з книг Біблії, цнотливу Сусанну, що вистояла перед нападами похітливих вельмож; Юдіф, яка відрубала голову Олоферну - ворогові іудейського народу; Есфір, сестру Мордохея та інших. Не міг же Когелет запозичити женофобство з грецької культури, в якій жінку було зведено на п’єдестал Краси, Любові й Добра. Можливо, автор виходив з власного вузького досвіду? Або запозичив його у персів, культура яких почали впливати на всю культуру Середземномор’я?

[28] У біблійній книзі «Пісня пісень» поряд жінкою (нареченою) теж згадується смерть. Але в якому величному поетичному звучанні! Ви тільки вслухайтесь: «Сильна любов – як смерть! Лють ревнощів – як пекло!» (8:6). Слід нагадати читачам, що, за церковними твердженнями, книга «Пісня пісень» написана молодим Соломоном, а «Еклесіаст» - тим же Соломоном, але вже старим…

У християнських перекладах зміст речення Когелета про жінку перекручується до того, що майже в кожному з них викладається особлива думка.

[29] Буквально речення закінчується словами: «а люди самі вже робили багаточисельні розрахунки. Думається, що все останнє речення вписано в розділ десь в IV-VI століття нашої ери, колив християнстві та в іудаїзмі вже сформувалось вчення про зло як наслідок зловживання людей свободою, як наслідок їх власного вибору. Танах (Старий Заповіт) і Талмуд вчать, що причиною як добра, так і зла є сам Бог (Буття, 3:5; Ісуса Навіна, 24:20; Суддів, 2:15; 2 царств, 12:11; 4 царств, 22:16; Іова, 42:11; Ієремії, 14:16, 18:11; 32:32-42).