[1] Важкий для перекладу біблійний афоризм. Дослівно перекладається: "Хто як (подібний до) мудрець?! Хто зміст(значення)  речі (слова)  знає?"  Біблійне "Дабар" одночасно означає і "річ" (вещь)  і "слово". «Дабар» називається ще й заключна книга Тори «Повторення Закону», де викладаються більшість законів та установ біблійного Бога. Запитальна форма побудови речень має тут риторичне значення, на зразок відомого романсу Свиридова: "Кто может сравнится с Матильдой моей?»

[2] Перекладачі Біблії, як правило, намагаються перекласти біблійний афоризм, що звучить дослівно як: "Мудрість людини осяє (його) обличчя, і потужністю обличчя він буде розпізнаватися серед інших". Відомий та авторитетний тлумач Танаху рабин Раші (філософ Мойсей Маймонид) підтвердження зазначених слів Еклесіасту вбачав на прикладі Мойсея, обличчя якого сяяло на стільки яскраво, що він змушений був закривати його накидкою (Вихід, 34:33; 2-е корифянам, 3:13).

     У Вульгаті та перекладах з неї написано: "Мудрість людини світиться в його вигляді і суровість (грубість) його лиця змінюється". В церковно-слов'янській Біблії  пишеться: "Мудрость человєка просвєтіт ліце єго, а бесстудний вознєнавідєн будет лицем своім". - Надзвичайно точні  спостереження фізіогномістичних процесів!

[3] Рабин Ентих перекладає: "Я ладен дотримуватися слів царя поруч з клятвами перед Богом". Насправді ж переклад значно складніший, що надає можливість перетлумачувати фразу.  В християнських текстах переклад робиться з врахуванням слів Ісуса Христа, який чітко розмежував  мирську владу з владою Бога: "Кесареве - кесарю, а богове - Богу" (Матвія, 22:21; Марка, 12:17). Ось чому Огієнко перекладає:  "Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом" (Огієнко); "Заради клятви перед Богом бережи накази царя" (NASV - Нова американська стандартна Біблія). В Бібліях мовою грецькою та гібрім дослівно написано: "Губи царські зберігай. Клятви божої не скоро зрікайся." В церковно-слов'янському тексті переклад дослівний: "Уста царєва сохрані, і от словесі клятви Божія не скор буді". Мабуть, автор Еклесіасту радить слугам царя не передавати того, що цар може сказати в своєму близькому оточенні; не розголошувати задумів царя тощо.

[4]Біблія настійно проводить думку, що людина не повинна ремствувати на Бога, не має права осуджувати його за його невправні чи злі дії (Римлянам, 9:14-24). "Якщо Бог навалиться на когось, хто скаже Йому: "Що ж ото ти робиш?" (9:12). Еклесіаст на рівень Бога підносить царя, у якого теж не можна питати звіту про його дії.

[5] В культурі українського народу ця думка Еклесіаста виражається говіркою: "Знав би де впадеш, -  соломки  підстелив би".

[6] В грецькій Септуагінті тут вжито слово "пневматос", що перекладається і як "дух" (подих), і як "повітря" (вітер). В християнських перекладах, що здійснюються за Септуагінтою, пишеться про відсутність у людини влади  над вітром (Див., переклад Огієнка, Нова американська стандартна Біблія, німецький переклад 1991 року). Насправді ж, як то слідує з іудейського масоретського тексту, мова тут йдеться про подих, життя (в церквно-слов'янському тексті - "Нєсть человека владущаго духом"; у латинській Вульгаті вірно пишеться: "spiritus" - дух"), якому нижче протиставляється смерть.

[7] Перекладено за масоретським текстом. В християнських Бібліях переклади здійснюються за смаками видавців. "Немає відпусток на війні" - пишеться в Новій американській стандартній Біблії та в перекладі Огієнка; "Нєсть посла в дєнь брані", - зазначає церковно-слов'янський переклад.  

[8] Виявляється, що не Карл Маркс, а за дві тисячі років до нього Екклезіаст зробив відкриття про те, що експлуатація людини людиною - найбільше соціальне зло.

[9] В бібліях різних видань зазначені два речення перекладаються ще й в такому розумінні: бачив урочисті поховання великих грішників в той час, коли доброчесних людей викидали з місць святих поховань.

[10] Проблема співвідношення всемогутнього і доброго Бога з існуванням зла - нерозв'язна для світогляду сучасних монотеїстичних релігій. Віруючі євреї до 3 століття до нашої ери одностайно визнавали, що біблійний Бог окрім добрих справ также "творить зло" (Ісайя, 45:7; Вихід, 32:14; 1 царів, 16:23; 19:9; 2 царів, 12:11; 24:16; 1 параліпоменон, 21:15; Єремія, 18:8; 26:3-19; Іона, 3:10). В Новому завіті пишеться, що Бог сам навмисне заводить людей в заблудження, щоб вони грішили і не могли потрапити в Царство Боже (2 фесалоникійцям, 2:11-12). Коли євреї потрапили в рамки імперії Олександра Македонського, то на їх релігійний світогляд починає справляти  вплив  еллінізм. Автор Екклезіасту значною мірою поділяв філософію греків, які не допускали того, щоб добрий Бог чинив зло. Богослов'я греків справило значний вплив на віровчення християнства. Проте Екклезіаст, залишаючись  віруючим іудеєм, ставить перед своїм Богом питання: "Чому Ти терпиш зло  і не караєш злочинців?" Редактори Екклезіасту спробували дати відповідь на питання і зробили в текст твору свою вставку, що нижче наводиться в дужках.

[11] Розірвана думка і зроблена вставка, щоб зняти з Бога звинувачення в існуванні зла. Наступне речення продовжує перервану редакторами тексту думку Когелета про  провини самого Бога.             

[12] Раббі Раші в коментарі до тексту пише: "Рав Іосиф сказав батьку:

  - Я бачив перевернутий світ: благородні - внизу, а покидьки - зверху.

  - Ти бачив справжній світ, - відповів батько."

[13] В християнських виданнях Біблії речення переводиться по-різному: "Бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина очима своїми" (Огієнко); "Бо ні удень, ані уночі сну не бачуть очі" (Ватиканський переклад); "Человек ни днём ни ночью не знает сна" (Синодальний переклад); "Навіть в тому випадку, коли хтось не спатиме день чи ніч" (Нова американська стандартна Бібіля); "Адже день і ніч не знає він спокою"(Рабин Ентих).

[14] Не виключено, що автор Екклезіасту по-своєму намагається довести до своїх читачів думку грецького мудреця Сократа, який твердив: "Я знаю те, що я нічого не знаю".

[15] В масоретському тексті та в Септуагінті слів про людину "погану" немає.  В них через кому йдеться мова про людину добру  і "чисту" (Див., наступний рядок.) Слово "поганий" вперше було добавлено в грецький Таргум Аквіли (2 століття нашої ери), в звідтіль в сірійський переклад "Пешіто" (3 століття) та у латинську Вульгату (4 століття). Огієнко в своєму перекладі пропускає слово "поганий".

[16] Слово "чистий» в біблійному контексті має два значення: "Єврей"(чистий) у протиставленні "Неєврею" (нечистому, гою); і єврей, що виконує приписані йому Торою правила поведінки і ритуали в протиставленні тому єврею: який порушує приписи Тори або торкнувся чогось "нечистого" ( нечистою тварини, своєї жінки під час її місячних тощо). А тому фразу можна читати: "Як єврея так і неєврея" і в той же час "Як ритуально чистого: так і того, хто не дотримується ритуалів Тори".

[17] Мається на увазі: "належить до живих", "живий".

[18] Викладена думка не співпадає з віруваннями про посмертну відплату в потойбічному раючи пеклі. Єговісти та адвентисти  своє вчення про відсутність замогильного життя підтверджують посиланням на зазначені слова Когелета.

[19] Буквально: "Нехай не забракує  масла на голові твоїй".

[20] Біблійне слово "шеол" - дослівно означає "могила". Християнство витлумачує "шеол" як "потойбічне життя", "пекло".

[21] Когелет розповідає спочатку про повторюваність подій в світі (1:4-11); потім про те, що для всього є свій час (3:1-8) і, нарешті, про те, що в долі людини панує випадковість. З точки зору формальної логіки повторюваність, неухильна закономірність і випадковість суперечать одне одному. Автор Еклесіасту не прагне до створення логічної системи. Він не боїться суперечити самому собі, бо суперечливою є сама дійсність, в якій і повторюваність, і закономірність, і випадковість мають місце.

[22] Дослідники, серед яких також значна частина богословів, дійшли висновку, що автор Еклесіасту веде мову про історично достовірну подію, а саме - про  облогу в 214-212 роках до нашої ери римськими військами елліністичного на той час міста Сіракузи (на Сицілії).  Могутним царем  тут названо римського консула Марка Клавдія Марцелла, що очолював римлян. А простим бідним мудрецем - великого грецького фізика Архімеда,  що змайстрував катапульту, за допомогою якої на голови римських військ сіракузці кидали великі каміння. Пізніше було складено легенду, що Архімед немов би за допомогою зеркал спалив    римський військовий флот, що наближався до Сіракуз. Після захоплення  міста римський солдат з нічев'я убив старого вченого, яких щось креслив на проїзжій частині дороги.